До негрів ставляться краще...

 

Вважається, що з України за кордон на заробітки виїхало близько шести мільйонів чоловік. Довелося скуштувати нелегкого заробітчанського хліба і моєму татові. Про ті важкі часи він і досі розповідає з гіркотою на серці. Будучи нелегалом, розбудовував Португалію до чемпіониту Європи з футболу в 2003 році. Кому, як не йому знати справжній зміст приказки: «Всюди добре, а вдома найкраще!». Вдома краще, але й сім’ю треба за щось годувати... Думаю, що деякі штрихи з його спогадів будуть цікаві і читачам нашої газети.

— Де саме ти працював в Португалії і яку роботу виконував?

— Майже весь час я працював у Ліссабоні, столиці Португалії. Ми будували готелі, стадіони, дороги. Тобто з «нуля» робили со- лідний вклад в інфраструктуру Португалії.

— Чи правда, що Португалія до ЧЄ з футболу виглядала гірше, ніж сучасна Україна?

— Набагато гірше. Португалія була дуже відстала країна, але її врятувало те, що вона була членом Євросоюзу. Євросоюз виділив мілліарди євро на Португалію, маленьку країну, таку як дві наші області. А населення там жило дуже бідно.

— Як до українців ставляться в Португалії?

— По-різному. Самі португали є дуже добрими людьми. Хоча іноді ставлення до нас недоброзичливе, бо українці самі так себе за- рекомендували: багато крали, робили шкоду. І відповідно — на такі дії була негативна реакція.

— Чи правда, що в Європі до негрів ставляться краще, ніж до українців?

— Безперечно. І навіть більше їм платять за ту саму роботу. По-перше, негри, які живуть в європейських країнах — з колишніх колоніальних країн. Вони мають статус набагато вищий, ніж ми, українці, бо ми є нелегали. Але навіть якщо щастить працювати легально, до тебе все одно ставляться, як до нижчої раси. Самі португали негрів не люблять, але чомусь терплять.
По-друге, між ними немає мовного бар’єру. Тому, що колишні португальські колонії прийняли за державну мову — мову загарбників — португальців. Португальська є державною в Бразилії, Анголі, Мозамбіку, на островах Зеленого Мису.
А по-третє, між країнами, звідки приїжджають негри, з Португалією укладені договори про допомогу в роботі неграм з бідних сімей.

— Чим португали відрізняються від українців?

— Португали є дуже прямолінійні і прості люди. Вони часто не розуміють жартів, в них простіший характер. Португали є дуже добрі, а ми буваємо набагато хитріші. Українці намагаються часто використати людей, а вони не такі. Хоча мало б бути все навпаки. Бо старі покоління португалів були завойовники, які завоювали чи не півсвіту. Але сучасні португали зовсім не такі.

— Ти ходив до церкви в Ліссабоні?

— Так, ми відвідували Богослужіння у католицькому храмі в Ліссабоні. Цікаво, що вранці Служба Божа там відбувається на порту- гальській мові, а потім для нас — на українській. Коли українців стало дуже багато, то приїхав патріарх римокатолицької церкви Португалії і подарував українським прихожанам приміщення для церкви в самому центрі Ліссабону. Ми все там прибрали, вичистили. Потім почалися відправи. Дивно, але там служили священики, внуки чи правнуки тих емігрантів, які виїхали в Бразилію ще на початку 20 століття. Там виявляється є три духовні семінарії, де готують священиків для українців четвертої і п’ятої хвилі еміграції для Бразилії, Аргентини, Португалії, Іспанії.

— Чи правда, що українці в еміграції не хочуть один одному допомагати?

— Правда. Дуже рідко буває навпаки. Кожен думає тільки про себе.

— Чи знають батьки, які їдуть за кордон на заробітки, що залишаючи дітей без нагляду і без контролю, завдають їм непоправних моральних страждань?

— Звичайно, що гроші, які батьки заробляють, ніколи не можуть замінити батьківську ласку, увагу і любов. Але є безвихідь. Дуже багато батьків просто не можуть вчинити по-іншому. Вони змушені їхати за кордон, бо не мають роботи в Україні. Там бідують, але ніщо не може компенсувати втрату родинних зв’язків.

— Але багато українців залишається жити в Португалії...

— На жаль... Виїжджають цілими сім’ями.

— Кажуть, що в Європі не прийнято уступати місце вагітним жінкам, пенсіонерам, інвалідам?

— Це правда. Не раз я потрапляв у ситуацію в метро: я сиджу, а біля мене стоїть вагітна жінка. Я їй кажу: «Прошу, сідайте». Вона на мене великими очима дивиться і не розуміє, що я хочу від неї. Потім сідає і дякує цілу дорогу. Я вже виходжу, а вона все ще дякує.

— Хто, крім українців і росіян, займається бандитизмом в Європі?

— Молдавани, грузини і румуни. Не знаю тільки, як там грузини взялись. Найбільше людей, які займаються бандитизмом, із східної України.

— Чи важко жити на чужині?

— Дуже важко. Насамперед складно психологічно. І мовний бар’єр має немаловажне значення.

— Чи будете ви голосувати на виборах до Верховної Ради?

— Як не дивно, не буду, хоча я вже достатньо набідувався закордонами. Я побачив, що люди, за яких я голосував, не виправдали моєї довіри. Вони мене підвели. Я побачив їх справжнє обличчя. Однак, українці все ще вірять і надіються на щасливе майбутнє нашої держави. Настане час, коли урядовці будуть не тільки дбати про себе а й про народ.

Розмову вів
Тарас ПАСИМОК

 

Неділя, 17 грудня, 2017