Луцька «діаспора»

У Косові багато студентів навчається з міста Луцьк Волинської області. Ми вирішили з’ясувати як їм живеться у нашому місті.

— Чому ви вибрали саме Косів для навчання?

Тарас Тиможинський: — Тому, що це одне з небагатьох місць для навчання з вибраної мною спеціальності в Україні... Та й природа тут чудова.

Оля Щепна: — Я до Косова випадково якось потрапила. Нас багато таких було, кому у Львові запропонували в Косові вчитись на державній формі навчання. Тоді на першому курсі всі казали, що не хочуть тут вчитись, бо місто маленьке і нецікаве, але до кінця навчального року вже ніхто з Косова їхати нікуди не захотів. Протягом того першого року в Косові мій братик в гості приїжджав, друзі з Луцька, вони теж вирішили в Косів приїхати. А ще в нас на кафедрі є викладачка родом з Луцька, пам’ятаю вона нас переконувала, що нам в Косові сподобається, ми призвичаюємося і з часом це місто затягне нас, так як і її колись, а ми всі в один голос казали: «Ні-ні, з нами такого не станеться»... Хто ж міг подумати, що її слова стануть правдою.

Марія Гвоздєва: — Як на мене, то тут ідеальна атмосфера для навчання і творчості. Є природа, а що ще потрібно художнику? Гори, річка, привітні люди — це все надихає. Зосереджуєшся на мистецтві, так як немає на що особливо «розпилятися». Та і про інститут багато чого чула хорошого від знайомих, друзів і викладачів з Луцька, які колись навчалися тут.

Аліна Віліщук: — Бо тут був і є один дуже гарний хлопчик (жартує). Мені сподобалось саме місто — Косів дуже спокійне і тихе містечко. Тут і привітні і трохи дивні люди — зовсім несхожі на луцьких. Увечері моє місто оживає, бурлить ще більшим життям, ніж в день, а в Косові все навпаки — після шостої вечора місто ніби вимирає. Я люблю спокій, хоча сама живу в гуртожитку, де про тишу можна тільки мріяти.

Оля Присяжнюк: — Ви знаєте, як пахне вітер, як паруюють гори, як шепочуть сосни? А я усе це відчуваю, бачу, чую щодня. Чому я вибрала Косів? Я закохалась у невеличке мальовниче містечко на Прикарпатті, у місцеву говірку, у щирих та щедрих людей. Мені розповіли про інститут знайомі, і вперше потрапивши сюди як майбутній митець, я по-справжньому оцінила його хвойну красу — навесні, духмяні трави — влітку, помаранчеві барви — восени та сніжно-білі шати взимку. А щодо навчання, то звичайно кожен знає, що профільний вуз набагато краще навчає, вимагає, як суворий батько лає. Але я не злюсь на нього, я щаслива, що здобуваю вищу освіту саме у цьому навчальному закладі у Косові. Щаслива, що зустріла тут нових друзів і ця невеличка частина Карпат назавжди залишиться у моєму серці!

Андрій Кальков: — Насамперед я обрав навчальний заклад, який міг би дати серйозний грунт для самореалізації. А той факт, що він розташований у самому центрі Гуцульщини, свіже повітря, гірські ріки і Карпати — чудовий і вагомий «бонус» до диплому.

Тарас Збажен: — Треба було змінити в своєму житті щось, бо була така депресія, що головою бити об стіну не допомогло б... Та одного вечора проводжав знайомих на потяг та зустрів Богдана Щепного на пероні, який вступав в інститут у Косів. А мені то що? Я пива «бахнув» та й теж вирішив втекти зі свого міста. Мені байдуже було куди — тоді хотів змін. Отак в Косів і потрапив...

Богдан Щепний: — Я хотів у Львів, але там, на жаль, вирішують гроші, навіть на державну форму навчання, щоб потрапити треба заплатити, а в Косові зі вступом без проблем.

Ірина Дяк: — Ще коли я навчалась в художній школі, то чула за місто Косів, директор школи порадив сюди вступати. А коли я вперше приїхала в Косів подивитись місто і ознайомитись з умовами вступу, то одразу зрозуміла, що хочу тут навчатись!

Ольга Бонк: — Про Косів дізналася випадково, від сестрички, а вона від своєї викладачки. Таке собі етномістечко, яке незабаром стало частинкою мого життя: цікаве, веселе, — море емоцій пов’язано з ним.

Руслан ШЕЛЕСТ

Субота, 24 червня, 2017