Дзвін пролежав у землі 70 років

22 липня 2012 року всю округу Березовів облетіла радісна звістка про віднайдення в Середньому Березові закопаного в часи Другої світової війни (десь в 1942-43 роках) церковного дзвона, який пролежав у землі 70 років. Про цю подію після Служби Божої вірян поінформував о. Микола Мединський і продемонстрував знахідку.

Історія середньоберезівських дзвонів досить цікава і драматична. Великий дзвін був вилитий нашими предками 1902 року в Калуші. На ньому до наших днів зберігся напис церковнослов'янською мовою, який передаємо у власному перекладі: «Цей дзвін був вилитий за Папи римського Леона ХІІІ, найяснішого цісаря Франца-Йосифа і за преосвященного митрополита Кир Андрея графа Шептицького, за Григорія Тим'яка, місцевого священника, декана Пістинського деканату і рицаря ордена Франца-Йосифа, за сотрудника Костянтина Ласійчука.

1902 року вилила дзвонарня Фрацішка і сина Людовіка Фельчинських в Калуші для церкви Успіння Пресвятої Діви в Березові Середньому за виплатою 1600 корон через Ілька Клим'юка і за доданням двох розбитих дзвонів. За відпущення гріхів Іллі, його жінки Анни з Слюсарчуків та їх дітей Василя, Степана, Матія, Івана, Павла, Юліанни, Параски, Анни, Катерини, Марії. За Микити Романчича Березовського, співця церковного при допомозі членів комітету Дмитра Малковича Березовського, Миколи Юхно Сулятицького, Степана Клим'юка та інших».

Через 9 років дзвіницю прикрасив середній дзвін з таким написом:
«За душпастирства Всечесного отця Володимира Озаркевича, пароха місцевого. Фундатори цього дзвона Іван Клим'юк, жінка його Олена, син Микола, дружина його Марія і його онуки Іван з жінкою Марією, Антось, Василь, Михайло Клим'юки, всі Березовські. За здоров'я і відпущення гріхів Титулу Церкви святого Храму Успіння Пресвятої Владичиці Богородиці року Божого 1911. Вилитий Антонієм Серафином в Калуші року 1911».
Коли були придбані два малих дзвони — невідомо. Їх у селі називали «паровиками» (від слова «пара», «двійка»). Розповідають, що дзвони для церкви Успіння Пресвятої Богородиці села Середнього Березова закупили дві бідні сільські дівчини, які заробили гроші тим, що пряли нитки на верети.

1932 року всі дзвони розмістили у красивій новозбудованій кам'яній дзвіниці, але послужити церкві і людям їм довелося недовго. Вже 1942 року німецькі загарбники на всіх окупованих територіях почали забирати у релігійних громад дзвони для переплавки на гармати. Тоді березівські ґазди вирішили врятувати дзвони і таємно закопати. Великий дзвін, який є дуже важкий, закопали всередині дзвіниці, середній — поруч з дзвіницею, а два малих «паровики» Ігнатюк Микола, син Дмитра — Гаврилів (1911 - 1996), Ігнатюк Степан, син Дмитра — Кокошіків (1913 — 1945) та Ігнатюк Іван, син Миколи — Бащиків (1905 — 1956), перенесли на плечах на Петрунівку і закопали на подвір'ї у останнього.

Пройшли роки, двоє з рятівників дзвонів загинули: Степан на радянсько-німецькому фронті на території Польщі, Іван втратив здоров'я у сибірських концтаборах і помер через два тижні після повернення з каторги додому, а Микола змушений був рятуватися від більшовиків і опинився на еміграції в Європі, а потім у Канаді. В кінці 1950-х років дзвони вирішили відкопати і встановити на попередні місця. Але вдалося віднайти тільки один з «паровиків». Місця схову другого дзвона ніхто не знав. Згодом селом поповзли чутки про те, що дружина Івана та їхній старший син таємно вночі вивезли дзвін і продали десь за Дністер. Були навіть такі, що бачили, як вивозили дзвін...

Протягом багатьох років молодший син Івана Ігнатюка Бащикового Тарас (1945 — 2007) недноразово намагався розшукати дзвін і захистити честь родини, але пошуки результатів не дали. І ось в липні 1912 року син покійного Тараса Михайло, який неодноразово чув від батька про захований дзвін, попросив березунів Скільського Миколу та Стріпачука Миколу допомогти йому в пошуках дзвона. Радості не було меж, коли лопата на глибині 30 — 40 сантиметрів натрапила на метал. Це був дзвін! «Паровик»! На ньому є напис старолатинською мовою: «DEVS MEVS AD TE LVCE VIGILO GF», що, ймовірно, означає «Бог мій там, де не змарнований день». Висота віднайденого «паровика” складає 46 сантиметрів, діаметр у нижній частині — 45 сантиметрів. Після реставрації він займе своє гідне місце серед дзвонів-побратимів.

Василь ІГНАТЮК

П'ятниця, 15 грудня, 2017