Сміття — чиє? Наше!..

ХХІ століття... Його характеризують науково-технічна революція, прогрес у всіх галузях виробництва, стрімкий розвиток інфраструктури і вдосконалення новітніх технологій...

Цими досягненнями людство може пишатися, бо живе у прогресивну еру! На жаль, з такими речами ми поволі забуваємо про основне надбання Землі, якому й повинні завдячувати за те, що зроблено протягом тисячоліть задля нашого блага.

Це ПРИРОДА, яку ми нещадно експлуатуємо і нищимо... Із таненням снігу та появою перших квітів нам на очі потрапляє перемішаний із тогорічним осіннім листям мотлох: поліетиленові пакети, пластикові стакани, пляшки, обгортки від солодощів, одноразовий посуд, різні коробки...

Цей непотріб, який негайно потрібно ліквідувати! Та як до цього доходить справа, руки, чомусь, опускаються вниз. Мовляв, про цю проблему подбають інші, але ж у кожному будинку за один день назбирується приблизно одне відро сміття, а то й більше. Потім його виносять у смітник. Коли із викинутого «виростає гора», це вивозять кудись подалі. Та на жаль, такими об’єктами стають не спеціально призначені для відходів місця, а довкілля.

«Ми вивозимо сміття у ліс, за пагорби, на ріку, — зізнаються жителі, — або до найближчої водойми». Таким чином люди позбавляються від цієї проблеми, але не усвідомлюють, на яку небезпеку підштовхують живий світ!

Життя поряд із сміттям стає нестерпним для водних мешканців: жаб і риб. У кращому випадку вони мігрують в інший, більш чистий ставок чи озерце, а в найгіршому — вже через кілька днів ризикують спливти на поверхню водоймища.

Рослини, які ростуть біля звалища, потерпають не менше. Трава, кущі та квіти просто в’януть і більше не повертаються до життя. Токсичні речовини, що містяться у викиненому, уражають дерева, цим самим також пророкуючи їх на загибель. Такі картини є невтішними і жахливими.

Для людей, котрі опікуються матінкою-природою, ці видовища завдають болю. А тим, кому все байдуже, — це ще один пейзаж із художньої серії картин «Катастрофи Землі»...

Простим прикладом людської байдужості є і така ситуація. Ось прогулюєшся ти в сонячний день вулицею чи міською площею: настрій чудовий, погода теж... А на лавицях бачиш людей, які сидять і ласують соняшниковим насінням, викидаючи лушпиння на землю чи тротуар. В цей момент тобі хочеться зробити зауваження, але тут думаєш: на твої слова зовсім не звернуть увагу. Ба, ще й лаятися будуть або посміються у тебе за спиною із фанатичного ставлення до довкілля! І проходиш мимо. Ні, не тому, що байдужим є ти, хоча й після цього тебе гризуть сумніви, що в той момент ти не сказав думок уголос, а тому, що всі інші звикли смітити і їм, вибачте, все «фіолетово».

Після буйної весни нас чекає чарівне літо. А любимо цю пору року за те, що це чудова можливість відпочити позагаряти, покупатися. Ну і підемо ми на річку, влаштуємось зручніше, схочемо зануритися у воду — як смак насолоди зникне відразу і тікати з цього місця захочеться чимдуж! На деревах та кущах висить мотлох, у воді й на піску лежать розбиті пляшки та відкриті банки від консервів. Такий похід на ріку може закінчитися для нас неприємностями. Або ми серйозно травмуємося, або підчепимо якусь хворобу.

Подібна ситуація очікує нас і в лісі, коли ми забажаємо влаштувати пікнік на природі, а замість цього чи не на кожному кутку натрапимо на недоїдки та сміття, залишене іншими. Це може зіпсувати цілу подорож! Хіба такого чекає кожен, ідучи на відпочинок?

«А що ж тоді робити?» — запитаєте.

Відповідь звучатиме так: «Піклуватися і берегти наш спільний дім — природу!» У випадку запеклої боротьби із сміттям – утилізувати його, споруджувати сміттєпереробні заводи, організовувати громадське прибирання. До елементарних правил належить і те, що, з’ївши якусь цукерку чи батончик, ми не поспішатимемо кинути обгортку за вітром, а помістимо у смітник. А ще кожна сім’я повинна прибирати територію біля свого будинку в будь-який час. Це буде маленьким, але таким потрібним та важливим внеском на захист довкілля.

Юлія ДЕВДА,
випускниця Кобаківської ЗОШ І-ІІІ ступенів

Середа, 26 квітня, 2017