«Левіафан» є вже в Україні

Родина Моканів в нашому місті відома. Голова сім’ї, шанований підприємець Іван Мокан вже двічі балотувався від НУНС на пост мера Косова і отримував велику кількість голосів від жителів міста, що свідчить про повагу та підтримку косівчан. Ми вирішили поспілкуватись із старшим його сином Василем, який пішов слідами батька і теж активно зайнявся політикою, але вже в Києві. Отримавши диплом політолога в Київському Національному Університеті імені Тараса Шевченка, В. Мокан нещодавно заснував аналітичну групу „Левіафан” і став її лідером.

— Раніше ти працював в аналітичном у центрі партії «Єдиний Центр». Тепер вирішив працювати на себе?

— Набувати практичних навичок роботи у політичній сфері я почав ще у 2004 році, коли працював у штабі кандидата у Президенти України В.Ющенка. Далі була партія «Наша Україна». Проте у 2008 році, у пік занепаду «помаранчевих» сил, на базі НУ було створено альтернативну організаційну структуру, яка мала стати новою опорою Президента В. Ющенка і його наступним виборчим штабом. На той час я був пов’язаний саме з тими людьми, які будували цю структуру. Так я потрапив у партію «Єдиний Центр». Попрацювавши там 2 роки, я здобув величезний досвід партійного будівництва: брав безпосередню участь у розробці статутних документів, реєстрації і легалізації первинних партійних організацій, словом, бачив, як партія будується «з нуля». Можливо, саме цей досвід допоміг мені визначитися зі сферою своєї діяльності. Наразі я проходжу стажування у Верховній Раді України в Комітеті з питань державного будівництва та місцевого самоврядування. Це шанс не тільки вдосконалити свої теоретичні і практичні навички, але й можливість познайомитися із перспективною молоддю. Також разом з колегами-політологами ми створили аналітичну групу «Левіафан», яка займається прикладними дослідженнями у політичній сфері.

— Розкажи детальніше про твою аналітичну групу «Левіафан». Ти її лідер, а хто ще належить до неї?

— У нашій аналітичній структурі нараховується близько десяти людей з політологічною, юридичною та економічною освітою. Переважно — це мої колеги — кандидати наук, тобто люди, які є фахівцями у своїх галузях, які намагаються будувати свою діяльність на основі результатів наукових досліджень. Ми ставимо собі за мету проводити просвітницьку роботу серед населення, роз’яснювати нюанси вітчизняної політики, сприяти підвищенню політичної культури в Україні. Поки наша структура існує завдяки власному ентузіазму. Жодних спонсорів чи грантів ми не маємо. Разом з тим повинен сказати, що ми консультуємо деяких політиків, допомагаємо створювати позитивний імідж певним партійним організаціям.

— Чому вирішив вибрати таку цікаву назву?

— Так склалося історично. Якось в університеті на семінарі з історії політичних вчень ми вивчали працю англійського філософа Томаса Гоббса «Левіафан або Матерія, форма і влада держави церковної та громадянської». Це одна з перших фундаментальних праць, на ідеях якої ґрунтуються концепції «громадянського суспільства» і «правової держави». Тоді з товаришами жартували, що необхідно такого «Левіафана» втілити в Україні. Через 5 років цей жарт почав втілюватися в реальності.

— Чи часто ти буваєш в рідному Косові, скучаєш за містом?

— У Косові буваю двічі на рік, переважно на Різдвяні та Великодні свята. Завжди їду додому з великим задоволенням, з великим бажанням. Великі мегаполіси виснажують морально, а тут наче все створено для того, аби відпочити від буденних проблем. До речі, після великого міста набагато більше став цінувати природу, тишу, спокій. Інколи сумую за москалівською церквою, адже дуже люблю тамтешні служби Божі. Все-таки місто, де пройшло твоє дитинство, завжди залишається найріднішим.

— Чи є бажання і головне можливість застосувати свої знання та зв’язки для розвитку рідного міста?

— Таке бажання звичайно є, а працюю саме над тим, щоб для цього з’явилися й можливості. Хоча стратегічно ставлю перед собою глобальніші завдання — працювати не тільки на благо рідного міста, але й рідної країни.

— Що ж очікувати українцям загалом і косівчанам зокрема від жовтневих парламентських виборів?

— В українському суспільстві існує велике незадоволення діями влади. Переважно людей турбують соціально-економічні проблеми. Це абсолютно логічно, оскільки не може людина перейматися проблемами демократії чи свободи слова, коли її голова зайнята думками про те, як прогодувати свою сім’ю. На жаль, майже 80% населення України знаходиться на межі бідності, тож болісно реагує на будь-яке підвищення цін чи інших витрат. Як не дивно, найбільше розчарування владою спостерігається на сході України, тобто в базовому для неї регіоні. Також гостро ці проблеми відчуваються у столиці, де на цю тему навіть існує своєрідний жарт: «Не дай владі себе покращити». Парламентські вибори, які відбудуться у жовтні цього року, певним чином слугують компенсатором протестних настроїв. Люди в очікуванні змін. Ці вибори будуть жорсткими та безкомпромісними. Ми побачимо яскравий екшн протистояння влади та опозиції. Хто в ньому переможе, сказати поки не може ніхто, адже ще не до кінця відомі правила цього протистояння. З великою ймовірністю може повторитися ситуація 2002 року, коли опозиція виграла парламентські вибори за партійними списками, а влада — за мажоритарними округами. Результат — у Верховній Раді була сформована провладна більшість. Чого від виборів чекати косівчанам? Можу сказати одне — вони матимуть свого представника в українському парламенті від нашого виборчого округу.

— Чи цікавишся ти політичною ситуацією Прикарпаття — на рівні міста, району, області?

— Я намагаюся бути в курсі політичних подій на території всієї України. Звичайно Прикарпаттям цікавлюся детальніше.

— Як ти оцінюєш нещодавнє об’єднання «Української партії» Ігоря Насалика та «Громадянської позиції» Анатолія Гриценка?

— В умовах нинішнього виборчого законодавства об’єднання партій — річ закономірна і в деякій мірі навіть корисна. Тому цей крок зрозумілий. Однак, вони не вирішили для себе основне завдання — в якому форматі йти на парламентські вибори, адже сукупно ці дві партії не долають виборчий бар’єр 5%. Як відомо, блокування політичних партій законом заборонено.

— Що ти можеш загалом сказати про українську опозицію і її шанси на виборах?

— На фоні абсолютного розчарування владою в опозиції непогані електоральні перспективи. Однак, тут є два важливих моменти. По-перше, слід добре аналізувати, які партії є насправді опозиційними. Є моменти, коли публічно люди себе позиціонують як опозиція, а насправді тісно співпрацюють із владою. Ще одна проблема — в об’єднаній опозиції наче всі рівні, але є й рівніші. Чомусь окремі політики вирішили, що мають право замість людей вирішувати хто найбільш достойний представляти на виборах опозицію. Мовляв, «хто не з нами, той із владою». Такий підхід породжує внутрішнє напруження і грає на користь влади. Насправді, всередині опозиції існує величезна конкуренція, іноді навіть сильніша, ніж серед представників влади. По-друге, опозиційні сили, насамперед парламентські, не зовсім якісно виконують свої функції. Маю на увазі пропонування альтернативних рішень діям влади.
Як на мене, зараз опозиція занадто сильно зосередилася на кадрових питаннях: хто і де повинен балотуватися у народні депутати. На- справді людей більше цікавлять рецепти виходу зі складної соціально-економічної ситуації, ніж кон’юнктурні розбірки опозиційних сил.

— Скажи кілька слів про політичну ситуацію в країні? Чи потрапимо ми таки в Євросоюз?

— Це досить об’ємне питання, яке потребує розлогого пояснення. Але якщо коротко, то смертельного у країні нічого не сталося. Внутрішня політика побудована на вертикалі влади, на чолі якої стоїть Президент. Саме він несе сьогодні повну відповідальність за стан справ у державі. Оцінку йому люди дадуть у 2015 році. У зовнішніх відносинах справи дещо гірші. Україна наразі перебуває в прихованій ізоляції, намагається маневрувати між двома геополітичними на- прямками розвитку. Цю ситуацію можна описати як своєрідну стійку на шпагаті. Чи можливо з такої позиції рухатися вперед? Навряд чи. Світ теж чекає на осінні вибори в Україні. Саме від їх демократичності і чесності будуть залежати подальші зовнішні відносини. Крім цього існує ряд інших серйозних проблем: вибіркове правосуддя, низький рівень довіри до органів державної влади, корупція і т. д. Щодо вступу нашої країни в ЄС, то це питання не сьогоднішнього і навіть не завтрашнього дня. Це питання довгострокової перспективи. Однак, вступ в ЄС — не самоціль. Якщо українській стороні вдасться домовитися про взаємовигідні торгові відносини, домогтися відміни віз, такий рівень інтеграції може бути достатнім. Необов’язково ставати членом Євросоюзу, можна будувати відносини, як партнери. — Яке ти бачиш вирішення спірного газового питання між Україною та Росією? Буде економічна війна чи поступки? — Україно-російські газові перемовини завжди виходили за межі діалогу двох господарюючих суб’єктів. Щоразу при підписанні чергового контракту політичний чинник переважав над усіма іншими. Підписаний у 2009 році 10-річний газовий контракт справді загнав Україну в економічне рабство. Щороку країна втрачає десятки мільярдів гривень. Тому саме ми повинні першими зробити радикальний крок — подати позов до Стокгольмського арбітражного суду. Подальші переговори з позицій старшого і меншого брата виглядають безперспективними. Кожного разу поступки від Росії будуть нам дорого коштувати.

— Чи є політики з якими ти тримаєш тісний чи дружній зв’язок?

— Наразі спілкуюся з двома народними депутатами, яких вважаю фахівцями з великої букви у своїх сферах. Це Ірина Геращенко — колишній прес-секретар Президента України В. Ющенка, екс-президент інформаційної агенції УНІАН. Консультуюся з нею з питань інформаційної політики, роботи зі ЗМІ. Також завдяки Програмі стажування у ВР маю можливість працювати із Юрієм Ключковським — одним з кращих експертів з виборчого законодавства і питань функціонування органів місцевого самоврядування. Взагалі, стажування у парламенті дає можливість спілкуватися із багатьма політиками, експертами, громадськими діячами.

— Які є в тебе захоплення чи хоббі окрім політики?

— Захоплень — море, навіть не знаю, що конкретно назвати. Люблю подорожувати світом, люблю екстремальні розваги. Граю у футбольній лізі за команду працівників Верховної Ради, вчуся грати у великий теніс. У гарну погоду люблю бути на свіжому повітрі.

— Ти ще молода, але вже досить успішна людина. Які в тебе плани на майбутнє?

— Успіх — поняття відносне. Хтось у моєму віці ще навіть не здобув вищої освіти, а хтось вже керує багатомільйонним бізнесом. До себе відношуся критично і намагаюся постійно вдосконалюватися. Раніше був ідеалістом, зараз став прагматичніше дивитися на речі. Що стосується планів на майбутнє, то для мене вони серйозні — планую стати татом.

Життя біжить швидко – я ще пам’ятаю, як ми в школі грали разом у футбол, а тут бачу, як на багатьох каналах та сайтах Інтернету Василь об’єктивно коментує політичну ситуацію в країні. То ж бажаю успіху в роботі на благо нашої молодої країни!

Тарас ПАСИМОК

Середа, 18 жовтня, 2017