Клин клином вибивають

Олександр Бондаренко — вчитель історії в Косівській вечірній школі та Косівській ЗОШ № 1, аспірант кафедри історії України ПНУ ім. В. Стефаника. Ми вирішили розпитати молодого історика чим живуть сучасні косівські школярі, поговорити про Історію України та дізнались останні новини рок-групи «ЛАНГОЛЬЄРИ», лідером якої він є вже 2 роки.

Ти вже близько року після закінчення університету працюєш викладачем історії в косівських школах. Шо можеш сказати про сучасну косівську молодь?
— Молодь надзвичайно різноманітна. Однозначно можу сказати тільки те, що мені цікаво працювати. Не так давно я був на місці учнів і можу зрозуміти що їм цікаво, а що ні, намагаюсь достукатись до їхніх сердець, виховати небайдужих, свідомих громадян України. Це так би мовити моя мета №1.

— В час мого і твого навчання в школі в кінці «важких кримінальних 90-х» — школа була місцем постійних «розборок» та бійок. Чи зараз щось змінилося в кращу сторону?
— На мою думку, зміни відбулись кардинальні. Я не зустрічав і частки того, що бачив на свої очі, коли був школярем. Все якось стало так тихо і спокійно. Звичайно, конфлікти між учнями існують, але вони не є такими масовими, щоб можна б було бити на сполох. Тому, я вважаю, що відбулись якісні зміни в кращу сторону.

— Чи правда, що сучасні діти не люблять спорт, а віддають перевагу сидінням за комп’ютером?
— Частково. Я роблю висновок такий з того, що проходячи, наприклад, попри стадіон на «Гуцульщині» не бачу великої кількості хлопців, які грають у футбол. Якщо є 2-3 — це добре. Коли я був учнем, ми бігали зранку до вечора, грали часто навіть на ціле поле, де лише в одній команді було 11 гравців. А бувало, що багато хлопців чекали своєї черги пограти, бо не вистачало всім місця. Через брак коштів часто грали дешевими китайськими м’ячами, які так не схожі на сучасні у спортивних магазинах. Натомість зараз, в учнів є всі умови — великий вибір м’ячів, є штучне поле, але нема самого основного — бажання. Натомість турніки з моди не виходять. Зараз через Інтернет поширюється такий вид спорту як воркаут і учні намагаються наслідувати різні трюки на турніках. Але більшість молоді все ж не веде активний спосіб життя і соцмережі для них замінюють реальне життя.

— Кажуть, що рівень знань сучасних школярів дуже низький. Чи правда це?
— Частково вірно. Проте існують дуже приємні для мене винятки. Для прикладу, на 4 курсі університету я проходив практику в Івано-Франківському фізико-технічному ліцеї (при університеті нафти й газу). І ось я, студент четвертокурсник, якому в принципі вся історія, як «море по коліна», приходжу на урок до «якихось технарів». І тут вони мене просто вразили. Почали розказувати такі речі, про які я навіть не чув, задавати питання, на які я не мав відповіді і фактично, як кажуть зараз «загрузили». Звичайно, ж на наступні уроки мені довелось набагато ретельніше готуватись. Зараз також є серед моїх учнів багато цікавих особистостей, але є й такі, яким в принципі глибоко байдуже, де вони живуть, що було до них.

— Чи відчуваєш ти, що телебачення, радіо та й Інтернет дуже часто заперечують те, що розказуєш дітям з Історії України. Як з цим борешся?
— Сучасне телебачення пропагує байдужість — до свого минулого, до культурних цінностей. Я намагаюсь дітям показувати альтернативу. Розповідаю, що основним завданням телебачення є виховання стереотипного мислення та споживацької ідеології, і закликаю їх задумуватись над цими речами. Світ не є чорно-білим. Є дуже багато кольорів, а ще більше відтінків. Я намагаюсь різні точки зору показувати учням, деколи просто наводжу факти, які вони самостійно аналізують. Тільки так можна досягнути якоїсь істини.

— Чи використовуєш, як вчитель нового покоління, сучасні технології в навчанні дітей?
— В університеті в мене два роки був предмет методика викладання історії в школі. Нас вчили за новими методами, показували нові розробки. Я не вважаю, що роки, які я потратив на навчання, пройшли даремно і намагаюсь це все застосовувати на практиці. Часто показую дітям уривки з документальних фільмів, для того, щоб урок був цікавішим, використовую різноманітні дидактичні ігри. Крім того, будучи аспірантом ПНУ ім. В. Стефаника, я маю можливість ознайомлюватись з найновішими історіографічними надбаннями і в свою чергу розповідати про це учням. Головне, щоб урок був цікавий!

— Чи правда те, що підручники для старших класів з історії України зовсім інші, ніж були в 2005-2009 роках?
— В принципі підручники міняються дуже часто — випускаються нові, старі замінюються, так було завжди. Але сам зміст матеріалу в більшій мірі залежить від вчителя — його духовних цінностей, знання історії. І тому я намагаюсь виховувати національно свідомих громадян України, небайдужих, які і будуть творити історію України. Намагаюсь довести учням, що історія — не бородаті дядьки, які давно вмерли, а вони самі.

— Якою на твою думку повинна бути справжня українська незалежність? Чи відчуваєш ти, що живеш у вільній країні?
— Важке і болюче запитання... Все пізнається в порівнянні. Зараз я маю право критикувати владу, висловлювати свою думку. Але, якщо брати рівень життя, це не те, на що б мені хотілось розраховувати. Сьогодні в нас є каста правителів, номенклатура, яка має доступ до всього і є люди, які живуть за межею бідності (по європейських мірках). Важко бути молодим фахівцем, тому що ти нікому не потрібен. Важко реалізовувати свої ідеї, бо ніхто не хоче нічого робити, більшості просто байдуже. В цьому плані, мабуть, сотні тисяч борців за Незалежність, які пожертвували своїм життям заради побудови країни, не за таку країну боролись.

— Як Україна повинна реагувати на затягування в «русский мир»?
— Клин клином вибивають. Великою помилкою керівництва України, на мою думку, є відсутність державної ідеології. А боротись проти «зросійщення» можна тільки через виховання національно свідомих громадян. Такий мій рецепт!

— Чим займаєшся у вільний час? Яке маєш хоббі?
— Вільного часу практично нема, бо потрібно завжди готуватись до уроків. Окрім того дуже багато часу йде на написання кандидатської дисертації — потрібно постійно їздити у Івано-Франківськ, сидіти в архіві, писати наукові статті. Репетиції гурту «Лангольєри» також не додають вільного часу, а коли випадає 2-3 вільні дні, то намагаюсь з друзями чкурнути в гори.

— Нещодавно ти випустив сесію навчальних відео-уроків із гри на гітарі. Розкажи про це детальніше!
— У свій час, коли я був школярем і мав грандіозне бажання навчитись грати на гітарі, але не мав можливості ходити в музичну школу, мені було важко зрозуміти основні прийоми гри на цьому інструменті. Я ходив до хлопців, які вміли грати, дивився, запитував в того, в іншого, і все це брав для себе. І коли мене просять показати, як грати на гітарі тепер, я намагаюсь не відмовляти. В той же час, багато моїх знайомих після мого повернення в Косів, залишились у Івано-Франківську, і я не маю змоги їх вчити. Але на прохання, я випустив вже три відео про основні прийоми гри, які знаю. Мені дуже приємно, якщо комусь вони стали у нагоді. Їх можна переглянути на ютубі на моєму каналі http:// www.youtube.com/user/langoliersss

— Розкажи трохи про справи в твоїй групі «Лангольєри». Які новини?
— Недавно «Лангольєри» відіграли концерти в Косівському інституті та в кафе «Доміно». Зараз в нас тимчасове затишшя (в час посту), але сподіваюсь, що навесні буде новий вибух рок-музики в Косові. До літа плануємо грати в теперішньому складі, а потім треба буде шукати нового барабанщика, бо Тарас Тиможинський повертається в Луцьк. Якщо брати по стилістиці, то ми практично повністю відійшли від експериментів у «важкій» музиці і зараз граємо більш легку, попсовішу.

Тарас ПАСИМОК

Неділя, 30 квітня, 2017