Щоб не ламати ноги

Кажуть, що в України є дві проблеми — це дурні і погані дороги. Проте, на мою думку, є ще й третя і це — тротуари. З тротуарами проблема у всіх містах, в тому числі і в столиці — Києві. Не оминула ця проблема і міста Косова, де більшість вулиць взагалі не мають тротуарів, через малу ширину самої дороги, де ледь можуть розминутися два автомобілі. Водії автобусів косівські вулички взагалі називають пеклом. І проблема тут не лише в міській владі, але і в тому, що українці — це нація індивідуалістів. Тобто, відома фраза короля Франції Людовіка XV: «після мене, хоч потоп» підходить майже кожному косівчанину. Чому? Бо дороги не завжди були такі вузькі, проте бажання захопити трохи «нічиєї» території біля дороги за 20 років незалежності зробили свою чорну справу. Хто пересунув паркан на 20 см., хто на пів-метра, а хто і на цілий метр — і так від сусіда до сусіда. Така пошесть захопила все місто. Самі ж косівчани від цього і страждають, коли через вантажну машину часто приходиться просто втискатися в паркан, щоб тебе не переїхали. Та і загалом відсутність тротуарів значно збільшує ризик потрапити під машину за будь-якої погоди та пори року. Але, на щастя, хоча б центральним вулицям пощастило більше, і деякі з них мають або з одного, або і з двох сторін тротуари.

Та не все так добре, як здається. Чомусь так повелося, що наше місто хоч трохи ремонтується і прикрашається виключно перед проведенням «Гуцульского фестивалю», якщо він проводиться в Косові. Але, на жаль, в місті цей фестиваль проводиться не часто, бо мандрує й іншими районними центрами. І навіть, якщо нам пощастило приймати цей фестиваль в себе, то як правило всі роботи виконуються за кілька днів до фестивалю в авральному режимі, без застосування необхідних технологій. Як результат ті роботи виконані неякісно. Часом заплановані ремонти взагалі не відбуваються через брак часу. І от до XII Гуцульського фестивалю в Косові, який відбувся в далекому вже 2002 році, було вперше вистелено тротуари центральних вулиць бетонною плиткою.

Сьогодні, через десять років після фестивалю у багатьох місцях плитка уже просіла, ще більше її зруйнувалося і часто-густо косівські тротуари перетворюються на небезпечні зони для перехожих, особливо у вечірній час. Можна елементарно розбити собі голову. Це стосується тротуарів на вулицях Незалежності, Бандери, Гвардійської та інших. І чомусь до минулорічного XIX «Гуцульського фестивалю», коли на центральних вулицях ремонтували асфальт, до цих тротуарів банально не дійшли руки. А вулиця Гвардійська взагалі унікаль- на. Адже тут під час XII Гуцульського фестивалю був зруйнований старий асфальт для того, щоб поставити красиву плитку на тротуари. Дорогу зробили, пісок насипали, а плитку покласти чи то забули чи то не встигли. І так вже 10 років ми місимо той пісок, вже і не помічаючи, що там мала бути плитка. Лиє воду на млин і оригінальне архітектурне рішення магазинів біля бази на тій же Гвардійській. І кому це прийшло в голову забрати тротуар в перехожих, зробивши його частиною магазину. Ходити там дуже незручно і всі косівчани та гості міста весь час обходять ті «горе-магазини» по дорозі, створюючи аварійну ситуацію і для себе, і для водіїв. Ще один цікавий випадок — це автомобільна заправка навпроти пам’ятника Шевченку. Тротуар там переривається і люди мають йти територією заправки, обминаючи машини, які туди приїжджають. В цій ситуації виникають незручності, як для водіїв, так і для пішоходів. Таких прикладів можна назвати безліч. Будемо сподіватися, що проблема вирішиться швидше, а не під час підготовки до наступного Гуцульського фестивалю через 10 років.

Руслан ШЕЛЕСТ

Неділя, 30 квітня, 2017