Ефект «Доміно»

Коли я вперше у 2010 році завітав у кафе «Доміно» у центрі Косова, то був приємно здивований позитивною атмосферою і креативним цікавим інтер'єром закладу. Стало зрозуміло, що сюди приходитиму ще не раз. Так і сталось. Адже, як це не дивно, але «Доміно» чи не єдиний на сьогодні заклад для культурного відпочинку людей та їхніх дітей в нашому рідному місті. Це не типова «забігайлівка», яких в Косові добрий десяток.

То в чому ж різниця? Варто назвати лише кілька переваг, щоб зрозуміти, що в закладу немає конкурентів.
1. Тут не продають алкогольних напоїв, окрім слабоалкогольного пива. Тому сюди не навідуються п'яні відвідувачі;
2. Це єдиний заклад, який обладнаний місцем для відпочинку маленьких діток;
3. Приємний і оригінальний інтер'єр сприяє відпочинку;
4. Не дозволено курити в приміщенні;
5. Єдиний заклад міста, де готують справжню піццу і до того ж дуже смачну.

Щоб дізнатись про «Доміно» більше, я вирішив поспілкуватися із його власницею Оксаною Плосконос.
— Чому вирішили назвати заклад «Доміно»? Я собі уявляв, що коли його назва «Доміно», то дизайн у ньому має бути виконаний у чорно-білих тонах, але це не так.

— Так багато хто думає, коли вперше до нас приходить. Я дуже люблю літо, адже і народилась влітку, тому можна сказати, що це моє таке внутрішнє веселе і яскраве доміно, де присутні не лише два кольори. Назва «Доміно» виникла спонтанно. Ми довго думали як назвати кафе, щоб назва була цікавою і не стосувалася лише української кухні. Дизайн мав бути легкий такий і позитивний — розрахований на відкритих до всього нового людей.

— Розкажіть як і коли у вас з’явилась ідея створення нового закладу?
— Коли народилася моя донечка, то виявилося, що у Косові нема куди з нею піти, наприклад, щоб замовити морозиво. Мені хотілося приділяти їй побільше уваги, гуляти з нею, щоб вона мала змогу спілкуватися з іншими дітками, а я — з іншими мамами. Адже, в місті немає ні парку в якому можна посидіти, ні качель, а дитячий майданчик з’явився лише нещодавно і то в центрі міста, де ціла купа машин. Тому я вирішила, що добре би було зробити маленьке кафе. Коли ми 8 років тому купили це приміщення, я була приємно вражена краєвидом, що відкривався за вікнами та тим, наскільки тут красиво та сонячно і тому одразу виникла думка створити тут кусочок літа, бо в нас погода не особливо тішить: як не дощ, то сніг.

— Чи не було страху, що люди не зрозуміють формат і не будуть ходити до вас?
— Я вдячна своєму чоловікові Юрію, який підтримав мене в реалізації мрії. Адже це справді було ризиковано відкривати такий заклад, де немає спиртного, і відповідно не буде якихось значних прибутків. Нас дуже багато відговорювали. Казали, що ми «ненормальні» —приміщення віддавати під кафе такого плану. Адже наша основна аудиторія — студенти, які не мають можливості багато витрачати коштів, чи ті ж молоді сім’ї, які багато грошей вкладають у дітей, а не витрачають на свій відпочинок.
Проте, я все-одно сподіваюсь, що з часом цю роботу оцінять. Я оптиміст і з оптимізмом дивлюся у майбутнє. Тут я реалізувала себе, як дизайнер і здійснила свою мрію — є в Косові справді хороший заклад сімейного типу. Дуже люблю куховарити і багато рецептів та піццу розробляла сама. Не знаю чи краща вона, ніж в Італії, але робимо ми її з душею. Беремо найкращі продукти: ковбасу, буженину, масло, справжню моцареллу. Намагаємося не гнатися за прибутками і не економимо на продуктах харчування. Туристи, які приїжджають з усієї України та інших країн, залишають про нас дуже хороші відгуки, і хвалять нашу роботу — це дуже приємно і стимулює продовжувати в тому ж дусі.

— Це і не дивно, адже щоб оцінити в повній мірі цей заклад, треба побувати у великому місті

— Найкращою оцінкою нашого закладу був випадок, коли дівчинка, зайшовши в кафе в перший день нашої роботи вигукнула — «Мамо, ми в Києві?»
І я зрозуміла, що зуміла досягти потрібного ефекту. До речі, першими відвідувачами нашого закладу виявились шість дівчат з косівського інституту, одна із них була зі скрипкою. Так ми отримали в подяку від клієнтів концерт в подарунок. Це було дуже приємно та зворушливо, адже в перший день роботи, ми дуже переживали, а під кінець дня я навіть вперше в житті від перевтоми знепритомніла.
«Доміно» - це як моя маленька дитина — в травні закладу виповнюється два роки і я турбуюсь про нього, як в день, так і в ночі. Це величезні зусилля та вкладені кошти. Адже, щоб наважитись вибрати лишень один колір фарби для стіни (салатовий), я їздила вісім разів до Івано-Франківська.
До речі, хотілось би подякувати Дутці Вікторії, викладачу з нашого інституту, яка підтримала мене у всіх починаннях, допомагала порадами та підштовхувала до реалізації незвичних ідей.
Що дуже приємно — ми не наштовхувалися на якісь перепони від місцевої влади. Іноді кажуть, що найкраща допомога — це не заважити.

— Щоб ви хотіли сказати вашим відвідувачам?
— Для мене вони є, насамперед, бажаними гостями! Хочу їм дуже подякувати за тепло і позитив, який вони вносять із собою. І окремо велике спасибі за їхню культуру. Бо коли мої близькі дізнались, що я хочу поставити тут шкіряні диванчики, то почали мене відговорювати, через те, що начебто, люди все порвуть та понищать.
Але як бачите, за майже два роки існування наші диванчики в прекрасному стані, а стіни не розмальовані. Мені подобається, що ми потихеньку вчимося культури спілкування та культурному відпочинку.

— Ваша аудиторія — це переважно косівська молодь. Що ви можете сказати про неї за роки роботи?
— Мені приємно, що в нас така прогресивна та цікава молодь — покоління змінюються в кращу сторону. Я не бачу, щоб до нас приходили і ховали якесь спиртне чи ще щось в такому дусі. Іноді вони замовляють чай чи каву і просто спілкуються чи дивляться телевізор.
Також, дякую своїм відвідувачам за те, що вони залишають такі гарні відгуки про наш заклад і закривають очі на наші деякі огріхи.
Проте є і інша сторона медалі. Це стосується ставлення до роботи. Не кожен зараз хоче працювати, не цінує того, що ти для нього робиш, поки не втратить. Ось чому в нашому закладі все таки плинність кадрів.

— Чи плануються якісь зміни в вашому закладі? Які у вас плани на майбутнє?
— Надіюся невдовзі зробити кафе більш цікавим, як для діточок та і їхніх батьків. Я дуже хочу залучити клоунів та костюмованих героїв з популярних мультиків, які б працювали з дітками, поки їх батьки сидять за горнятком кави. Також хочу проводити майстер-класи та тематичні заходи. Наприклад, приходять кілька маленьких діток до нас, а ми даємо тісто і вчимо на Різдво ліпити смачні їстівні прикраси на ялинку чи виготовляти маленькі піцци та пасочки із зозульками до Великодня.
В мене ці програми вже давно розроблені, проте бракує часу та однодумців для їх втілення. Проблемою для Косова є те, що в нас люди не хочуть одягати костюм на себе — це ніби втрата їхньої гідності. А от, наприклад, для моєї подруги з Кривого Рогу, що має вищу математичну освіту і працює заступником директора в школі, не є чимсь надзвичайним одягнути костюм, навіть в її рідному місті. А в нас люди через менталітет ще не готові до таких речей. Напевне, потрібний час.

— За 2 роки заклад все-таки прибутковий чи ні?
— Думаю про прибутки рано говорити, адже ще багато вкладається. Та й з таким відношенням до підбору якісних продуктів і з досить лояльними цінами в «Доміно», то звісно багато не заробиш. Прибутки явно менші, ніж якби тут був дорогий ресторан. До того ж ми не працюємо вночі. Але й збитковим я б його не назвала. Є невеликий дохід, як моїй сім’ї, так і дохід та соціальні гарантії майже десятці найманих працівників. Я розраховую на певну стабільність і на майбутню перспективу. Можливо, нарешті закінчиться ця криза і в людей буде більше коштів, а в нашому кафе стане ще цікавіше і з’являться нові програми для дітей та косівської молоді.




Четвер, 19 жовтня, 2017