Ревнує - (не) любить

Вона закрила двері з іншого боку, а він ще довго згадував її очі... Можливо і жалкував про скоєне, але дороги назад не було. Пішла. В такі моменти перед очима перебігають миті, в які коли-небудь почувався щасливим і ти просто питаєш сам в себе: «А чи не зробив я помилку? Що я зробив не так?».
Вона вийшла з під’ їзду його будинку і попрямувала до себе. Здавалося, перебуваючи в такому стані, вона мала б плакати, впасти в депресію чи дзвонити йому. Ні. Ідучи зимовими засніженими вуличками, вдихаючи свіже повітря і споглядаючи на холодне зимове небо, дівчина відчувала свободу.

Свободу, яку вже давно не могла собі дозволити відчувати. Точніше, він не міг дозволити. В його руках вона почувалась захищеною, але водночас скованою. Скованою від власних мрій, потреб, бажань. Вона наче любила, але водночас ненавиділа його за те, що не давав їй свободи. Його ревнощі зводили її з розуму. Чи то був дзвінок брата чи друга, чи невинна переписка в одній із
соціальних мереж чи в асі, він ви магав про все йому розповідати Іноді сам читав повідомлення сам же і відповідав на дзвінки Вона не мала права піти на будь яке свято, не попросивши в ньо го дозволу...

Не була з тих дівчат, які некультурно себе ведуть на вечірках, напиваються чи заводять романи на стороні. Дівчина була з тих, хто цінує відносини і ніколи б не дозволила собі чогось подібного.
«Ревнує — значить любить...», — заспокоювала себе.
Як же вона помилялася! Терпіла його образи, іноді насмішки, вислуховувала невдалі жарти, вибачала, цінувала, любила. ненавиділа.
В душі таки ненавиділа за обрізані ним крила, за те, що закрив її в золоту клітку, з якої вона вибиралася лише з його дозволу.
Здавалося б, її оточували його ніжність,турбота, подарунки, поцілунки і море квітів. Він не пропускав жодного свята, жодної нагоди, щоб привітати її, а їй було холодно. Ця зима стала для неї останньою, коли вона змушена була відчувати на собі ланцюги, якими він її прикував до себе. Людина безмежно талановита, творча, вона виливала на папір свої почуття, думки, які не могла віддати йому. Через ненависть . Ал е вона не хотіла робити йому боляче, не хотіла залишати. Жалість, боязнь когось образити, вдячність за все, що він робив для неї. Зовсім забула про себе. Забула про те, що в руках коханої людини, вона мала б літати від щастя, а насправді все було вкрай навпаки.

Повертаючись з університету, одного дня, коли пару в одного із самих відповідальних викладачів відмінили, вона вирішила навідати коханого, зробити сюрприз, провести гарно день.
Знала, що застане його вдова, адже вчора він казав їй про це. Крокуючи сходинками його під’їзду, дівчина відчувала певну пересторогу, не таку, як завжди. Щось її зупиняло, але серце благало продовжити шлях. Доторкнувшись до дзвінка, і почувши сигнал за дверима, вона чекала довше, ніж зазвичай, поки він відчине.
Відчинив. Точніше, відчинила. Вражена. Перед нею стояла красива дівчина.
Один момент перевернув її реальність. Нічого не пояснюючи, вона зайшла до нього в кімнату, побачила очікувану картину і закрила двері з іншого боку. Не треба було пояснень, звинувачень, зайвих слів. Мовчки.
«Ревнує — значить любить!..».

Вона таки помилялася. Ревнує — значить, не довіряє. Не довіряє - значить, не любить.Бо основа міцних стосунків — якраз довіра, якої в нього не було. Він судив про неї по собі. Думав, якщо він так себе поводить, то й вона може. Не може! Вона не може. Він не знав. А ще, він не знав, що таким вчинком зробив її щасливою, адже тепер вона вільна. Вже буквально самотня, але вільна.

Христина Стринадюк,
м. Косів

Четвер, 25 травня, 2017