Вишукано та елегантно

Мистецтво в'язання — це мова. Якщо володієш нею, можна прочитати чиюсь історію життя. Або — написати свою. Майстрині з салону «Вишуканість», перш ніж писати візерунки на замовлення, досконало оволоділи мовою традиційних гуцульських ремесел...

Наприкінці 20-х рр. минулого століття вовняна сукня стає невід'ємною частиною гардеробу як української, так і європейської жінки. Трикотаж, який мав на західноукраїнських теренах назву «трикот» став популярним не тільки в містах, а й селах.
На Гуцульщині поряд з вовняними онучами (трикутні шматки червоного сукна, по краях прикрашені кольоровими волічковими нашивками і капчура-ми, зшитими із сукна) широко користувалися і плетеними панчохами, їх оздоблювали поперечними кольоровими узорами. Гуцульські жінки з вовни в'язали шкарпетки, рукавиці, безрукавки з характерним орнаментом. Використання народних мотивів у повсякденному побуті свідчить про вплив цього виду мистецтва на моду.
Зараз мистецтво в'язання переживає своє чергове відродження. Воно як ніколи актуальне. Сучасні модні тенденції увібрали в себе все різноманіття напрямків та стилів, народні традиції при цьому відіграють не останнє місце.
В'язані вироби спортивного та класичного стилю: блузи, джемпери, светри, кардигани, шапки, шалики, сукні та інші речі практичні, елегантні, доречні в будь-якій життєвій ситуації.
Сучасні технологічні можливості: нові комп'ютерні в'язальні та кетельні машини, різноманіття матеріалів, гладких та фактурних, дає можливість створювати надзвичайні та неповторні речі, інтерпретація в них народного мистецтва ще раз переконує нас у тому, що народне, національне мистецтво не може вмерти.Питання набуває особливої актуальності тому, що в даний час більшість жінок, особливо в сільській місцевості, є безробітними. За радянських часів у районі активно діяло художньо-виробниче об'єднання «Гуцульщина», до якого радо йшли на роботу випускники місцевого навчального закладу і яке приймало вироби численних місцевих виробників, що працювали у селах надомниками. З перебудовою економіки довелося перебудовувати цілу систему, — власне, система зруйнувалася разом з художнім комбінатом. Майстри-приватники потягли свої вироби на Косівський базар (і далі по країні) і стали більше орієнтуватись на потреби ринку, а не на славнозвісну якість своїх товарів. Робота надомників у селах стала невигідною, а у випускників інституту появилася проблема: де влаштуватися на роботу відповідно до рівня отриманих знань і при цьому задовольнити свої чималі фінансові запити.
Місцеві ентузіасти — жінки (більшість яких викладачі й студенти Косівського Інституту декоративно-прикладного мистецтва) спробували піти своїм шляхом: організували художню майстерню, де намагалися відтворити й «осучаснити» давні традиції в'язання. Згодом успішний експеримент переріс у салон «Вишуканість» у центрі Косова, а до трикотажного виробництва додалося і шиття одягу на замовлення, і вишивка, інші послуги — все на основі місцевих традицій, які стають дедалі популярнішими, а отже справа є економічно вигідною.

Поставити цей бізнес на ноги допомогли проекти Косівського центру громадських ініціатив.

П'ятниця, 15 грудня, 2017