Повідомлення змінило докорінно мої плани та життя

Молодий, успішний та амбіційний косів'янин Роман Григоришин зумів вступити на бюджетну форму навчання в 5 найпрестижніших вузів України.

— Як таке могло трапитися з абітурієнтом з Косова?— Це дуже цікава історія. І тут можна побачити суміш везіння та великого бажання довести собі та оточенню, що ти на щось спроможний у цьому доволі непростому світі.
Було все так. Коли розпочався навчальний рік у вересні 2007 року, всі вчителі активно розказували нам, тоді ще учням 11 класу, про зовнішнє незалежне тестування. Саме в тому році його було введено в обов'язковому порядку. Тобто вступні випробування проходили на основі результатів зовнішнього незалежного оцінювання та у деяких випадках на основі вступних випробувань. В жовтні 2007 року, розмовляючи про наступну вступну компанію з батьками, я запевнив, що докладу всі зусилля і знання та весь свій час для досягнення успішних результатів ЗНО. При цьому наполегливо попросив їх, щоб у жодному випадку не намагалися з кимось домовлятися про мій вступ до вузів. Навіть принципово було поставлено питання, що коли я дізнаюся про те, що вступив до вишу «не тільки своїми силами», то залишу навчання. В той час в мене вже була мрія навчатися в Одеській юридичній академії, і саме заради цієї мрії я наполегливо почав наздоганяти все, що упустив за попередні роки навчання у школі. А наздоганяти, повірте, було що (сміється).
Наполеглива підготовка дала свої результати. Коли я отримав сертифікати, то радості моїй не було меж. Українська мова — 195,5 бала, правознавство — 194. Якщо чесно, то останнім результатом я не зовсім був задоволений. Батьки раділи разом зі мною і сказали, щоб я вибрав 5 вузів куди ми будемо везти документи. І тоді промайнула думка, можливо, подати документи ще і у КНУ ім. Т. Шевченка. В університеті Шевченка був ще встановлений додатковий екзамен з англійської мови, яку я, на жаль, на той час не дуже добре знав. Та все ж я поїхав на екзамен у столицю, перед цим ми подали вже документи на вступ у 5 вузів, в тому числі і в Одеську національну юридичну академію. Результатами екзамену я навіть не цікавився, оскільки дізнався, що вступив у 4 вузи на бюджетну форму навчання, у деяких я навіть був першим номером у списку. Але найголовніша моя мрія (ОНЮА) здійснилася. Коли ми з батьками та меншим братиком подали оригінали документів в Одесі і почали вирішувати житлове питання, у телефонній трубці тата пролунав дзвінок: «Ваш син Роман, останній з бюджетників, хто не подав оригінали документів, поспішіть — у вас залишилося 2 дні». Повідомлення змінило докорінно мої плани та життя.
— Чому вибрав ІМВ? Чи важко там навчатися?
— Переді мною постала дилема: «Мрія чи Перспектива?» Коли я дізнався більше про Інститут Міжнародних Відносин (структурна частина КНУ ім. Т. Шевченка), в який я вступив, то всі питання відразу відпали. Випускниками нашого інституту є Михайло Саакашвілі (Президент Грузії), Петро Порошенко — відомий бізнесмен і політик та ін. Навчатись в ІМВ зовсім не важко. Я з дитинства цікавився політикою і правом, тому навіть не завжди звертаючись до теорії, наводжу приклади із практики, а це чомусь краще оцінюється викладачами. Тут мені багато привив навичок Василь Миколайович Палагнюк (вчитель історії із Косівської ЗОШ №2), який вчив мислити нестандартно, тобто не робити будь-яке завдання шаблонно, а осмислювати питання, робити свої висновки та міркування. Гуманітарна сфера дозволяє це робити.
— Ти у 2008 році був переможцем регіонального конкурсу «Як жити без корупції в Україні?» Що ти запропонував, які ідеї і рішення щодо подолання хабарництва?
— Справді, над проблемою корупції працюю ще з шкільних років. Тепер вношу пропозиції до проекту змін до так званих «антикорупційних» законів, які набрали чинності 1 липня поточного року.
Щодо конкурсу в 2008 році, тоді я запропонував модель виходу з корупційної кризи за тайландським зразком. Тобто, введення надзвичайно жорсткої відповідальності за корупційні злочини, створення єдиного самостійного і ні від кого незалежного органу з боротьби з корупцією, широка інформаційна компанія тощо. Однак, щоб там ми не робили, на моє глибоке переконання, проблема корупції в Україні може вирішитися тільки із зміною поколінь. Тому, що чиновників радянського зразка ми вже не перевчимо, а от виховувати дітей у світлі огиди до корупції було б досить ефективно.
— Скажи про досвід, який ти набув, будучи стаже-ром в Комітеті з питань правосуддя у Верховній Раді України.
— Це стажування було також моєю мрією, для досягнення якої я працював 2 роки. Щодо досвіду, то тут я отримав перше фахове уявлення про функціонування Верховної Ради, про ділову кореспонденцію між посадовими особами, про написання законопроектів та процедуру їх прийняття. І що вразило мене найбільше — все не так просто, як собі уявляла наївна дитина, яка в 17 років потрапила до Києва (сміється).
— Ти є заступником голови Всеукраїнської молодіжної громадської організації «Всеукраїнська асамблея молоді».
— Перш за все скажу, що я є засновником та одним із керівників ще декількох організацій — як всеукраїнських так і місцевих у м. Києві. В майбутньому не проти створити щось і в Косові. Через громадські організації, як інститути громадянського суспільства, ми намагаємося привернути увагу влади до наявних проблем. Наразі ми з друзями організовуємо І Всеукраїнську модель Верховної ради, яка відбудеться в лютому наступного року. В рамках даного проекту 450 молодих людей займуть місце народних депутатів у сесійному залі Верховної Ради та розглянуть деякі молодіжні законопроекти. Юридичної сили такі рішення, звісно, мати не будуть, але ми сподіваємося, що чинні депутати не проігнорують наші пропозиції та зроблять певні висновки, які втіляться через деякий час в закони.
— Розкажи про свою роботу, як помічника народного депутата України. Що входить в коло твоїх обов'язків?
— Робота цікава і мені до душі. Насамперед тому, що я не повинен завжди сидіти на одному місці та перебирати папірці. Займаюсь організацією заходів за участю депутата, пишу проекти законів, пишу статті тощо.
— Як ти проводиш свій вільний час, маєш хоббі?
— Цікаве запитання. І ще цікавіша відповідь — його майже немає. Намагаюся по максимуму використати ті можливості, які зараз в мене є. Але коли все-таки з'являється вільна хвилинка чи втомлююся від роботи, то надаю перевагу мотиваційним фільмам та книжкам. Зараз читаю книгу «Промови, які змінили світ». Також полюбляю грати у футбол. Залишилося безліч спогадів — і перше кохання, перша двійка, багато друзів та знайомих і майже всі родичі. Тому, звісно, хотілося б допомагати своєму місту, а для цього потрібні однодумці в самому місті. Саме їх пошуком зараз і займаюся.

Тарас ПАСИМОК

Субота, 21 жовтня, 2017